Відносно закордонного досвіду, то концепція роботи з анаеробним порогом для підвищення спеціальної працездатності спортсменів перекочувала з Італії до англомовних країн. Цьому сприяли допінгові скандали оточення Конконі, котрі дискредитували все хороше що було в його системі. В таких країнах як Австралія та Великобританія ця концепція прижилася, та приносить успіхи, хоча і активно критикується. 90% наукових робіт пов’язаних з використанням лактатного порогу в спорті пишеться зараз там.
Сподіваємось що не сильно втомили читача ретроспективою питання, тепер перейдемо до суті поняття.
Анаеробний поріг – це крайня верхня інтенсивність виконання фізичних вправ при який ацидоз, який викликає анаеробний гліколіз, встигає компенсуватися. У тренованих осіб він настає при концентрації лактату в крові на рівні 4-6 ммоль*Л. У людей які ніколи не займалися спортом він співпадає з аеробним порогом, який настає при концентрації лактату в крові на рівні 2 ммоль*Л. Якщо інтенсивність виконуваних вправ вище ПАНО, концентрація лактату в крові та молочної кислоти в м’язах починає рости, поки не досягає індивідуального максимуму, котрий в середньому складає 14-18 ммоль*Л (при умові нормального виходу молочної кислоти із м’язів в кров). Коли концентрація лактату досягає максимуму в організмі спрацьовує біологічний “запобіжник” що заставляє знизити інтенсивність виконуваної вправи, для запобігання подальшого збільшення його концентрації. Оскільки лактат це сіль він має кислу реакцію, підвищення його концентрації зсуває кислотно-основну рівновагу в кислу сторону далеко від комфортного діапазону, при якому окислювальні ферменти (від яких залежать аеробні механізми енергозабезпечення) та імунна система можуть функціонувати нормально.