Для здорових, в більшості випадків, спортсменів медичні критерії практично ніколи не використовуються. Хоча, хитрі спортсмени можуть отримати довідку про астму, після декількох тренувань зі спірометром. В практиці спортивної фізіології спірометрія ділиться на дві частини: спокою та навантаження.
В стані відносного спокою у досліджуваних визначають життєву ємність легень при вдиху та видиху, пікову швидкість видиху та здатність до максимальної довільної вентиляції. Всі ці показники констатують факт про те що максимальна працездатність спортсмена не лімітується чи лімітується зі сторони функції зовнішнього дихання. Хоча деякі дані спірометрії у спокої (так як і у випадку з кардіографією) можуть вказувати на адекватність сприйняття атлетом об’єму та інтенсивності попередніх навантажень. Ця опція дуже важлива при плануванні змагального та підготовчого періодів тренування. Також можна визначити недоліки при проведенні силових занять, що впливають на продуктивність дихання.
Спірометрія навантаження оцінює такі характеристики як мимовільна легенева вентиляція, частота дихання та його об’єм. По цим параметрам оцінюється ефективність/економічність дихання, запас дихальної функції при навантаженнях різної інтенсивності. Також по хвилинній легеневій вентиляції в ході ступінчатого тесту можна визначити настання аеробного та анаеробного порогів.
Спірометричні дослідження треба проводити два-три рази в рік, разом з іншими методами у складі етапного комплексного медико-біологічного контролю.