В ХІХ столітті, коли стало відомо про те, що серце під час своєї роботи виробляє деяку кількість електрики, природним стало бажання її виміряти. Перші електрокардіограми були записані французьким фізиком Габріелем Ліппманом з використанням ртутного електрометру. Але його графіки були далекими від сучасної ЕКГ.
Досліди продовжив голландський фізіолог Віллем Ейнтховен, котрий в 1903 році сконструював прилад для реєстрації сучасної ЕКГ. Прилад називався струнним гальванометром. Уже через три роки він використовував його в діагностичних цілях. Він же став автором сучасних позначень зубців ЕКГ та описав деякі порушення в роботі серця. В 1924 році йому нагородили Нобелівською премією по медицині.
Першу вітчизняну книгу по електрокардіографії випустив одесит Олександр Самойлов у 1909 році.
ЕКГ дозволяє визначити частоти та регулярності серцевих скорочень, показує деякі гострі та хронічні пошкодження міокарду, використовується для визначення порушення обміну електролітів, дає розуміння про фізичний стан серця. Це один з кращих діагностичних методів в кардіології, але яку користь він може дати спортсмену?
Справа в тому, що серце в основному складається із м’язової тканини. Як відомо м’язова тканина пристосовується до навантажень різного характеру по різному, силові вправи викликають її гіпертрофію, а тренування витривалості дозволяє їй працювати більш економічно. При виконанні фізичних вправ в роботу включаються не тільки скелетні м’язи, але і ряд інших систем організму, котрі забезпечують функціонування рухового апарату. Тому такі системи називаються функціональними. Серцевосудинна система є однією із них. Функціональні системи працюють у режимі, характерному для роботи скелетних м’язів, і, як і скелетні м’язи, вони пристосовуються певним чином до різних навантажень. Тобто робота серця в певний проміжок часу може відображати, яким чином організм спортсмена сприйняв та пристосувався до нещодавніх фізичних навантажень.
Про що може сказати електрокардіограма про процес підготовки тренеру та спортсмену?