Залишився тільки міокіназний механізм, котрий розглядати детально немає сенсу адже, він представляє собою резерв на випадок екстремальних ситуацій, коли вичерпані ресурси всіх інших механізмів, або коли йде боротьба за життя. В спорті він великої ролі не відіграє.
Коротко розглянули механізми, тепер необхідно розіратися з тим, коли ж вони працюють. Інформовані спортсмени могли бачити у спеціальній літературі гарний рисунок з трьома графіками, котру “вчені” канонізували та все що пов’язане з енергозабезпеченням у них асоціюється з нею:
Так от, цей рисунок – сугубо гіпотетичне відображення того, як все могло бути, якби спортсмен почав працювати максимально інтенсивно, і так продовжувалось би декілька годин, але так не буває. Частково, порядок включення механізмів у енергозабезпечення по цій концепції співпадає з тим, як це відбувається у спринтерів або середньовиків на змаганнях. Але для стаєрів під час змагань, та всіх інших під час тренувань співвідношення працюючих механізмів зрозуміти простіше, розглядаючи підвищення інтенсивності роботи з самої низької, а не при максимальних навантаженнях з перших секунд.
Розпочнемо з того, що в стані відносного спокою, організм також споживає енергію. Енергія спокою, або основний метаболізм забезпечується за рахунок аеробних механізмів у певному співвідношенні між ліполізом та гліколізом (це співвідношення дуже індивідуальне та може коливатися в широкому діапазоні, також не беремо в розрахунок обмін білків, оскільки він замалий і ним можна знехтувати). На початку виконання роботи низької інтенсивності аеробний ліполіз та гліколіз просто підвищують свою потужність. При подальшому підвищенню інтенсивності ця тенденція зберігається. Але, в один момент, коли рівень стресу стає завеликим, в роботу починає підключатися анаеробний гліколіз. Момент включення анаеробного гліколізу в енергозабезпечення називається аеробний поріг (його ще можуть називати поріг анаеробного обміну 1, лактатний поріг 1, або вентиляторний поріг). Інтенсивність роботи підвищується і тепер вже три механізми енергозабезпечення паралельно нарощують свою потужність. Анаеробний гліколіз виділяє в кров молочну кислоту, яка ефективно утилізується та не приносить шкоди. Але через деякий час настає анаеробний поріг (анаеробний поріг 2, поріг анаеробного обміну, лактатний поріг або точка Конконі). В цей момент виділення молочної кислоти починає перевищувати здатність організму її утилізувати, вона починає накопичуватися. Тепер при подальшому збільшенні потужності роботи співвідношення включення механізмів енергозабезпечення міняється – аеробні “ростуть” повільніше, анаеробний гліколіз – швидше. Так продовжується до моменту, коли концентрація молочної кислоти / лактату не досягає індивідуального граничного рівню. Може так скластися, що в на певній потужності роботи споживання кисню (показник що відображає вклад ліполізу та аеробного гліколізу в енергозабезпечення) припинить свій ріст, не дивлячись на можливість підвищувати інтенсивність роботи, так от, ця точка – це максимальне споживання кисню (МСК), або максимальна потужність аеробних систем енергозабезпечення. По ній визначають вроджену обдарованість – чим вище її рівень ти потенціально кращий результат в будь якому виді спорту.