Системи енергозабезпечення роботи м’язів

  

   Залишився тільки міокіназний механізм, котрий розглядати детально немає сенсу адже, він представляє собою резерв на випадок екстремальних ситуацій, коли вичерпані ресурси всіх інших механізмів, або коли йде боротьба за життя. В спорті він великої ролі не відіграє.

   Коротко розглянули механізми, тепер необхідно розіратися з тим, коли ж вони працюють. Інформовані спортсмени могли бачити у спеціальній літературі гарний рисунок з трьома графіками, котру “вчені” канонізували та все що пов’язане з енергозабезпеченням у них асоціюється з нею:

Механізми енергозабезпечення м'язової діяльності

   Так от, цей рисунок – сугубо гіпотетичне відображення того, як все могло бути, якби спортсмен почав працювати максимально інтенсивно, і так продовжувалось би декілька годин, але так не буває. Частково, порядок включення механізмів у енергозабезпечення по цій концепції співпадає з тим, як це відбувається у спринтерів або середньовиків на змаганнях. Але для стаєрів під час змагань, та всіх інших під час тренувань  співвідношення працюючих механізмів зрозуміти простіше, розглядаючи підвищення інтенсивності роботи з самої низької, а не при максимальних навантаженнях з перших секунд.

   Розпочнемо з того, що в стані відносного спокою, організм також споживає енергію. Енергія спокою, або основний метаболізм забезпечується за рахунок аеробних механізмів у певному співвідношенні між ліполізом та гліколізом (це співвідношення дуже індивідуальне та може коливатися в широкому діапазоні, також не беремо в розрахунок обмін білків, оскільки він замалий і ним можна знехтувати). На початку виконання роботи низької інтенсивності аеробний ліполіз та гліколіз просто підвищують свою потужність. При подальшому підвищенню інтенсивності ця тенденція зберігається. Але, в один момент, коли рівень стресу стає завеликим, в роботу починає підключатися анаеробний гліколіз. Момент включення анаеробного гліколізу в енергозабезпечення називається аеробний поріг (його ще можуть називати поріг анаеробного обміну 1, лактатний поріг 1, або вентиляторний поріг). Інтенсивність роботи підвищується і тепер вже три механізми енергозабезпечення паралельно нарощують свою потужність. Анаеробний гліколіз виділяє в кров молочну кислоту, яка ефективно утилізується та не приносить шкоди. Але через деякий час настає анаеробний поріг (анаеробний поріг 2, поріг анаеробного обміну, лактатний поріг або точка Конконі). В цей момент виділення молочної кислоти починає перевищувати здатність організму її утилізувати, вона починає накопичуватися.  Тепер при подальшому збільшенні потужності роботи співвідношення включення механізмів енергозабезпечення міняється – аеробні “ростуть” повільніше, анаеробний гліколіз – швидше. Так продовжується до моменту, коли концентрація молочної кислоти / лактату не досягає індивідуального граничного рівню. Може так скластися, що в на певній потужності роботи споживання кисню (показник що відображає вклад ліполізу та аеробного гліколізу в енергозабезпечення) припинить свій ріст, не дивлячись на можливість підвищувати інтенсивність роботи, так от, ця точка – це максимальне споживання кисню (МСК), або максимальна потужність аеробних систем енергозабезпечення. По ній визначають вроджену обдарованість – чим вище її рівень ти потенціально кращий результат в будь якому виді спорту.