Великим недоліком спеціальної (і не тільки спеціальної) літератури зі спорту є те, що механізми енергозабезпечення та фізичні якості розглядаються окремо. По суті ж перші є фізіологічною основою останніх. Розглядати такі якості як сила, швидкість та витривалість без співставлення їх з фізіологією груба помилка. Через те що з’являються такі хибні судження як “ми спочатку м’язову масу збільшимо, а потім зробимо її аеробною”. Для стандартизації смислових значень приводимо фізичні якості, основу яких складають механізми енергозабезпечення. Креатинфосфатний механізм – основа таких якостей як максимальна сила та швидкість.
Другий по потужності механізм – анаеробний гліколіз. Анаеробний тому, що проходить без участі кисню, гліколіз тому, що основний енергосубстрат – вуглеводи. Також цей механізм називають лактатним, оскільки побічним продуктом реакції є молочна кислота. Не плутайте молочну кислоту та лактат. Лактат – це сіль молочної кислоти, утворюється тоді, коли молочна кислота попадає в кров. Кількість лактату в крові опосередковано відображує те, наскільки анаеробний гліколіз приймав участь в енергозабезпеченні м’язів. потужність цього механізму в 1,5-2 раза менша чим у креатинфосфатного. Максимальна потужність анаеробного гліколізу досягається вже через 20 с максимально-інтенсивної роботи. Оскільки кількість вуглеводів у м’язах та різних депо доволі велика, час виконання роботи за рахунок цього механізму буде обмежуватися можливістю організму чинити опір закисленню. Чому закисленню – тому, що молочна кислота та лактат мають кислу реакцію та знижують рН, організм добре працює тільки в певному діапазоні рН, коли він значно знижується багато ферментів, за допомогою яких протікають як аеробні так і власне анаеробні реакції, починають працювати не ефективно, та власне саме закислення викликає біль, через яку спортсмен зазвичай вимушений знижувати інтенсивність роботи. Через це максимальний час роботи на максимальні потужності у цього механізму приблизно 6 хвилин, при цьому концентрація лактату в крові може досягнути 25 ммоль*Л. Від потужності та ємності цього механізму залежить результат тих хто змагається на середні дистанції, або їх. Анаеробний гліколіз це основа таких якостей як силова-, швидкісна, та швидкісно-силова витривалості.
Наступні два механізми можна розглядати разом, хоча вони мають суттєві відмінності. Зазвичай в літературі аеробний гліколіз та ліполіз не розрізняють, оскільки на фініші їх реакції ідентичні. Різниця тільки в тому, що для утилізації вуглеводів потрібно менше дій, чим для жирів. Звідси різна швидкість розгортування, яка для аеробного гліколізу складає 4-5 хв, для ліполізу 10-20 хв. Потужність цих механізмів значно не відрізняється, та складає 0,5 потужності креатинфосфатного. А от їх ефективність значно відрізняється. Оскільки при одній і тій же кількості спожитого кисню з допомогою ліполізу можна виконати більше роботи (тобто відновити більше АТФ), при цьому виділення СО2 також буде менше у ліполізу, що в свою чергу залишить більший резерв для буферу молочної кислоти та лактату при збільшенні інтенсивності роботи. Ліполіз – набагато ефективніший. У спортсмені високого класу переважає ліполіз, у менш досвідчених – гліколіз. Час виконання роботи за допомогою цих систем енергозабезпечення залежить від запасів енергосубстрату: вуглеводів вистачить на 2-3 години, жирів – більш ніж на 24 години. З цього виходить що ліполіз та аеробний гліколіз забезпечують виконання роботи стаєрів. Тому швидкість розгортання та потужність (так саме швидкість розгортування та потужність, а не потужність та ємність) аеробних механізмів будуть визначати те, хто буде на фініші першим. Аеробні механізми відповідать за загальну та спеціальну витривалість, а також за сумарну кількість енергії при виконанні високоінтенсивних вправ.